Етичний кодекс лікаря

Прийнято та підписано на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та X З’їзді Всеукраїнського
лікарського товариства (ВУЛТ) в м. Євпаторії 27 вересня 2009 року


ВСТУП


Головною метою держави в галузі охорони здоров'я є забезпечення умов для досягнення максимальних термінів природної тривалості життя, високої якості духовного і фізичного здоров'я, ефективної репродукції здорової нації.
Держава захищає громадян і оточуюче їх середовище шляхом створення розвиненої законодавчої та нормативно-правової бази, виходячи з Конституції України, міжнародних конвенцій та інших угод про захист прав, здоров'я та гідності людини.
Крім того, громадянське суспільство створює додаткові умови безпеки і автономії своїх членів і навколишнього середовища завдяки розробці та впровадженню правил біоетики, що базуються на історичних, традиціях фахової етики та деонтології лікарів і науковців, моральних і релігійних переконаннях, рішеннях міжнародних конвенцій та інших угод про захист прав, здоров'я та гідності людини.
Життя і здоров'я людини - головні, фундаментальні цінності. Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття і вимагає від нього гуманного ставлення до людей, поваги до їх автономії, співчуття і співучасті доброзичливості, благодійності і милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності і справедливості. Лікар повинен пам'ятати, що головний-суддя на лікарському шляху - це, насамперед його совість.
Ці моральні засади систематизовані в Етичному кодексі лікаря України: (далі - Кодекс) з урахуванням положень Загальної декларації про геном людини та права людини та Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини. Він адресований представникам практичної медицини: лікарям і науковцям, сфера професійної діяльності яких охоплює пренатальне та постнатальне життя і здоров'я людини, її народження і смерті.


РОЗДІЛІ 1. ДІЯ КОДЕКСУ

1.1. Положення Кодексу необхідно виконувати лікарям, адміністративному персоналу і науковцям, що мають безпосереднє відношення до лікувально-профілактичної і наукової діяльності у галузі охорони здоров'я, а також середньому медичному персоналу, студентам та лікарям-інтернам вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти, які асистують лікарям чи заміщують їх на робочих місцях.
1.2. Підтримувати, та контролювати виконання Кодексу мають етичні комісії та комітети при закладах охорони здоров'я та наукових установах, медичні і наукові федерації, асоціації, товариства та інші громадські організації у галузі охорони здоров'я, що визнають даний Кодекс.
1.3. Визнання Кодексу науковим чи лікувальним закладом, медичною чи науковою федерацією, асоціацією, товариством або іншою громадською, організацією, що діє у галузі охорони здоров'я, підтверджується офіційною заявою про реєстрацію організації в Комісії з питань біоетики Міністерства охорони здоров'я України.
У разі невизнання або порушення Кодексу членами медичних і наукових установ, федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій, що діють у галузі охорони здоров'я і визнають цей Кодекс, до них можуть бути застосовані корпоративні та дисциплінарні санкції з боку цих установ і, організацій. Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря; або вченого з професійної асоціації, членом якої він є.
1.4. У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу громадськими організаціями і відокремленими від них юридичними та фізичними особами,: які діють у галузі охорони здоров'я, відповідна Комісія з питань біоетики зобов'язана досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи щодо їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про корпоративні, дисциплінарні, адміністративні та юридичні санкції.
1.5. У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і суперечок щодо тлумачення, виконання або порушення положень Кодексу остаточне рішення залишається прерогативою Комісії з питань біоетики Міністерства охорони здоров'я України (далі - Комісія з питань біоетики).
1.6. Комісія з питань біоетики, етичні комітети лікувальних і наукових закладів, лікарські об'єднання і асоціації мають, у разі потреби, відстоювати і захищати у засобах масової інформації, у суспільному житті та в суді честь і гідність лікаря за його згодою, якщо його професійні дії відповідають Етичному кодексу лікаря України.


РОЗДІЛ 2. ЛІКАР ТА СУСПІЛЬСТВО

2.1. Головна мета фахової діяльності лікаря (практика і вченого) - збереження та захист життя й здоров'я людини в пренатальному і постнатальному періоді, профілактика захворювань і відновлення здоров'я, а також зменшення страждань при невиліковних захворюваннях, при народженні і настанні смерті. 
Етичне ставлення до особистості пацієнта не припиняється і після його смерті.
2.2. Лікар виконує свої обов'язки з повагою до життя, гідності і автономії кожної особи на основі морально-етичних принципів суспільства, власної моральної позиції і совісті, керуючись Клятвою лікаря України та цим Кодексом.
2.3. Лікар несе всю повноту відповідальності за свої рішення і дії відносно життя та здоров'я, пацієнтів. Він зобов'язаний систематично професійно удосконалюватися, використовуючи у своїй діяльності найбільш ефективні з відомих йому раніше і новітніх досягнень медичної науки в порядку встановленим законодавством.
2.4. Гуманні цілі, яким служить лікар, дають йому підставу вимагати законного захисту його морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, необхідного матеріального забезпечення, створення умов для здійснення фахової діяльності.
2.5. Ні в якому разі лікар не може позбавляти себе професійної незалежності. Мотиви матеріальної та особистої вигоди, кар'єри, задоволення власних амбіцій не повинні переважати при прийнятті лікарем фахових рішень.
2.6. В державних лікувально-профілактичних установах лікар надає пацієнтам допомогу безкоштовно в межах фінансування, виділеного цій установі. Вимагання лікарем від пацієнта або його родичів будь-яких винагород не передбачених законодавчими і нормативними актами, є злочинним та аморальним.
Право лікаря на приватну-практику регулюється законом.
2.7. Лікар має право на матеріальну винагороду своєї праці у встановленому законом порядку, повинен захищати своє право на справедливу оцінку і оплату своєї праці з боку держави, уникати принижень і фінансової дискримінації при роботі в приватних установах і під час приватної практики;
В той же час лікар не повинний:
* займатися недобросовісною рекламою та дозволяти використовувати своє ім'я і висловлювання з метою реклами недостовірної медичної інформації;
* розповсюджувати з метою прибутку ліки та вироби медичного призначення, за винятком окремих, визначених законодавством, обставин;
* приймати участь у змові з лікарями, фармацевтами, представниками медичної промисловості та іншими фізичними чи юридичними особами з метою отримання незаконного доходу;
* приймати винагороди від виробників і розповсюджувачів за призначення запропонованих ними ліків, лікувальних, діагностичних і гігієнічних медичних виробів, продуктів дієтичного харчування, за винятком окремих визначених законодавством обставин;
* займатися іншою діяльністю, несумісною з його професійною честю і авторитетом;
* використовувати власну виборну, адміністративну чи іншу службову посаду для збільшення власної клієнтури;
* створювати передумови для нелегального отримання винагород та ухилятися від сплати податків.
2.8. Лікар може займатися будь-якою іншою діяльністю, якщо вона сумісна з фаховою незалежністю, не принижує його гідності та не завдає шкоди пацієнтам і його лікарській практиці.
2.9. Лікар повинний надавати медичну допомогу хворим незалежно від віку, статі, раси, національності, віросповідання; соціального стану, політичних поглядів, громадянства та інших немедичних чинників.
2.10. Лікар повинний сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання, етичні норми і правила стосовно установи і колективу, в якому він працює або працював колись.
2.11. Лікарі своїм професіоналізмом, морально-етичними переконаннями, поводженням у будь-яких життєвих ситуаціях, відношенням до людини і до виконання своїх фахових обов'язків повинні бути гідним прикладом для своїх учнів і інших членів суспільства.
2.12. Лікар зобов'язаний особистим прикладом і іншими доступними йому засобами (лекції, бесіди, ЗМІ, Інтернет тощо) пропагувати здоровий спосіб життя і бути прикладом у дотриманні його норм і правил.
2.13. Лікар повинен брати активну участь в роботі професійних об'єднань і асоціацій, водночас спираючись на їх захист і підтримку. Лікарські об'єднання й асоціації зобов'язані сприяти і надавати кожному зі своїх членів допомогу у дотриманні і відстоюванні принципів високого професіоналізму, фахової незалежності, моральності, етики і деонтології.
2.14. Лікар повинен бути чесним з пацієнтами та колегами, повинен боротись з професійними недоліками інших лікарів, повинен розвінчувати обман та шахрайство.
2.15. Лікар має право брати участь в передбачених законодавством України формах протесту, але не звільняється від обов'язку забезпечувати при цьому необхідну медичну допомогу пацієнтам, які знаходяться під його спостереженням.


РОЗДІЛ З. ЛІКАР і ПАЦІЄНТ

3.1. З того моменту, як лікар прийняв рішення про особисте надання будь-якій людині необхідної професійної допомоги або про залучення її до наукових досліджень у якості волонтера, він повинен будувати свої дії щодо цієї людини і стосунки з нею на засадах загальнолюдської етики і моралі, проголошеної "Клятвою лікаря України", лікарської деонтології, а також "Етичного кодексу лікаря України".
3.2. Лікар відповідає за якість і гуманність медичної допомоги, яка надається пацієнтам, та будь-яких інших професійних дій щодо втручання в життя і здоров'я людини. У своїй роботі він зобов'язаний керуватися Конституцією і законами України, діючими нормативними документами для лікарської практики (медичними стандартами), але в рамках цих положень, з огляду на особливості захворювання, обирати ті методи профілактики, діагностики і лікування, які вважає найбільш ефективними в кожному конкретному випадку, керуючись інтересами хворого. При необхідності лікар зобов'язаний скористатися допомогою своїх колег.
У ситуаціях надання допомоги хворому, не передбачених законодавством, нормативними актами і фаховими інструкціями, лікар зобов'язаний керуватися, насамперед, інтересами хворого, принципами фахової етики і моралі, слідувати власній совісті.
3.3. Дії лікаря мають бути спрямовані на досягнення максимальної користі для життя і здоров'я пацієнта, його максимального соціального захисту.
Протягом всього лікування при наданні інформації хворому про його стан і рекомендоване лікування лікар повинен брати до уваги персональні особливості пацієнта і слідкувати за тим, чи вірно хворий оцінює ситуацію.
Лікар не повинен без достатніх на те фахових причин втручатися в приватні справи пацієнта і членів його родини.
Лікар не повинний піддавати пацієнта невиправданому ризику, а тим більше використовувати свої знання в негуманних цілях. При виборі будь-якого методу лікування лікар, насамперед, повинний керуватися принципом "Не нашкодь!".
Лікар зобов'язаний приділяти пацієнту стільки часу і уваги, скільки необхідно для встановлення точного діагнозу, виконання повного обсягу допомоги, обгрунтування приписів і рекомендацій щодо подальшого лікування, надання їх хворому у детальному і зрозумілому для нього вигляді.
Лікар не має права свідомо перебільшувати чи занижувати оцінку важкості захворювання з метою отримання пацієнтом соціального захисту і матеріальної підтримки, що не відповідають реальному стану його здоров'я.
3.4. За винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитися від лікування хворого, коли упевнений, що між ним і пацієнтом немає необхідної взаємної довіри, коли почуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України. У цій ситуації лікар повинен вжити всіх заходів щодо інформування про це хворого та надати йому відповідні рекомендації.
Лікар також не повинен перешкоджати реалізації права, пацієнта на отримання консультації іншого лікаря.
3.5. Лікар повинний шанувати право пацієнта на вибір лікаря й участь у прийнятті рішень про проведення лікувально-профілактичних заходів, крім випадків примусового лікування у встановленому законом порядку. Добро вільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю лікар одержує при особистій розмові з ним. Ця згода повинна бути усвідомленою, хворий повинний бути неодмінно поінформованим про методи лікування, наслідки їхнього застосування, зокрема про можливі ускладнення, , а також інші альтернативні методи лікування, Якщо пацієнт неспроможний усвідомлено висловити свою згоду, її повинен висловити законний представник, або особа, яка постійно опікує пацієнта.
Проведення лікувально-діагностичних заходів без згоди пацієнта дозволено тільки у випадках загрози життю та здоров'ю пацієнта при нездатності його адекватно оцінювати ситуацію. Рішення в подібних випадках необхідно приймати колегіально і при участі його близьких.
При лікуванні осіб, що страждають психічними захворюваннями, лікар повинний керуватися Законом України "Про психіатричну допомогу".
При лікуванні дитини у віці до 14 років або хворого під опікою лікар зобов'язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу, у максимально можливій мірі враховувати і побажання самого пацієнта.
Винятком можуть бути випадки невідкладної допомоги за життєвими вимогами.
Лікар повинний захищати інтереси дитини чи хворого, що не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров'я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються.
3.6. Лікар повинний поважати честь і гідність пацієнта, його права на невтручання в особисте життя, ставитися до нього доброзичливо, із розумінням сприймати занепокоєність рідних і близьких станом хворого.
Кожний пацієнт має право на зберігання особистої таємниці. Лікар, так само, як і інші особи, що беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов'язаний зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і самий факт звертання за медичною допомогою, якщо хворий не розпорядився інакше, і його захворювання не несе загрози оточуючим його близьким і суспільству.
Таємниця поширюється на всі відомості, отримані в процесі лікування хворого (у т.ч. діагноз, методи лікування, прогноз тощо).
Медична інформація про пацієнта може бути розкрита:
* в разі письмової згоди самого пацієнта;
* у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду;
* якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров'ю і життю пацієнта і (або) інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання);
* у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для яких ця інформація є професійно необхідною.
Ті особи, окрім лікаря, що користуються правом доступу до медичної інформації, зобов'язані зберігати в таємниці всі отримані про пацієнта відомості, і мають бути поінформовані лікарем про відповідальність, пов'язану з її розголошенням.
У процесі наукових досліджень, навчання студентів і удосконалення лікарів повинна дотримуватися лікарська таємниця. Демонстрація хворого можлива тільки з його згоди.
3.7. Пацієнт має право на вичерпну інформацію про стан свого здоров'я, але він може від неї відмовитися або призначити особу, якій варто повідомляти про стан його здоров'я.
Інформація може бути прихована від пацієнта в тих випадках, якщо є вагомі підстави думати, що вона може завдати йому серйозної шкоди. Проте, при чітко вираженій пацієнтом вимозі, лікар зобов'язаний надати йому повну інформацію. У випадку несприятливого прогнозу для хворого необхідно поінформувати його делікатно й обережно, залишивши надію на продовження життя, на можливий успішний результат.
3.8. Лікар при вчиненні помилки або виникненні в результаті його дій непередбачених ускладнень зобов'язаний поінформувати про це хворого, старшого колегу або керівника підрозділу, а при їхній відсутності адміністрацію установи, де він працює, і негайно приступити до дій, спрямованих на виправлення шкідливих наслідків, не чекаючи вказівок на це; при необхідності залучати інших фахівців чесно проінформувати їх про суть помилки, або ускладнення, що виникло.
3.9. Свою практику лікар повинний здійснювати тільки під власним прізвищем, не вказуючи неофіційно привласнених, титулів, ступенів, звань.
3.10. Лікар зобов'язаний по можливості знаходитись поряд із вмираючим хворим до останньої миті його життя, забезпечувати відповідні його стану лікувальні заходи і нагляд, підтримувати можливий рівень життя, максимально полегшувати фізичні і психічні страждання хворого і його близьких усіма доступними засобами.
Лікар повинен сприяти здійсненню права пацієнта на отримання духовної підтримки з боку представника відповідної релігійної конфесії.
Питання про припинення реанімації слід вирішувати, при можливості колегіально, у тому випадку коли стан людини визначається як незворотня смерть відповідно до критеріїв, що визначаються Міністерством охорони здоров'я України.
Лікар не має права свідомо прискорювати настання смерті і не повинний удаватися до евтаназії або залучати до її виконання інших осіб.
3.11. Лікар не має права залишати своїх хворих у випадках загальної небезпеки.
3.12. Лікар не може пропонувати пацієнту методи лікування, ліки і. медичні вироби, які не допущені до загального застосування Міністерством охорони здоров'я України у порядку визначеним законодавством.


РОЗДІЛ 4. КОЛЕГІАЛЬНІСТЬ ЛІКАРІВ

4.1. Протягом усього життя лікар зобов'язаний зберігати повагу і почуття подяки до того, хто навчав його мистецтву лікування.
4.2. Лікар зобов'язаний охороняти честь і шляхетні традиції медичного співтовариства, з повагою і доброзичливістю ставитися до колег.
4.3. Лікар не вправі привселюдно ставити під сумнів чи дискредитувати фахову кваліфікацію іншого лікаря. Фахові зауваження на адресу колеги повинні бути аргументованими, необразливими за формою, зробленими в особистій бесіді, перед тим, як це питання буде винесене на обговорення медичного співтовариства або етичного комітету (комісії).
4.4. У важких клінічних випадках лікарі повинні надавати поради і допомогу своїм колегам у коректній формі. За процес лікування всю повноту відповідальності несе тільки лікуючий лікар, який вправі прийняти рекомендації колег або від них відмовитися, керуючись при цьому винятково інтересами хворого.
4.5. Лікарі-керівники наукових і лікувальних установ зобов'язані піклуватися про захист морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, а також достатнє матеріальне забезпечення і соціальний захист, створення умов для здійснення фахової діяльності, підвищення фахової кваліфікації своїх підлеглих.
4.6. Лікарі зобов'язані з повагою ставитися до іншого медичного і допоміжного персоналу, постійно турбуючись про підвищення його кваліфікації.


РОЗДІЛ 5. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗА УЧАСТЮ ПАЦІЄНТА

5.1. Перед початком біомедичних досліджень, апробації нових лікарських препаратів, лікувально-діагностичних методів та обладнання лікар повинний дістати письмову згоду на їх проведення з боку відповідної етичної комісії або комітету із затвердженням плану (протоколу) згаданого дослідження, у якому повинні бути чітко визначені цілі, етичні аспекти, хід та можливі ускладнення цього експерименту.
5.2. Після ознайомлення пацієнта (учасника дослідження) з цілями, методами, потенційною користю і можливим ризиком лікар повинний отримати у встановленому порядку його письмову згоду на участь у дослідженні, яке на будь-якому етапі, за бажанням пацієнта, може бути безперешкодно денонсоване ним.
5.3. У відношенні недієздатних пацієнтів згода на участь у дослідженні повинна бути отримана в письмовій формі від батьків або іншого законного представника (юридично відповідальної особи). Подібні дослідження можуть проводитися тільки в інтересах порятунку життя, відновлення чи підтримки здоров'я досліджуваного без нанесення йому шкоди або погіршення здоров'я.
5.4. Наукові дослідження з участю пацієнтів можуть проводитися лікарями лише при одночасному дотриманні всіх перерахованих нижче умов:
* якщо вони служать поліпшенню здоров'я пацієнтів, які беруть участь в експерименті;
* якщо вони зроблять істотний внесок у медичну науку і практику;
* якщо результати попередніх досліджень і дані наукової літератури не свідчать про ризик розвитку ускладнень.
5.5. Медичні дослідження, пов'язані із залученням пацієнтів, повинні проводитись в умовах, що забезпечують автономію і безпеку досліджуваних, захищають їх гідність, виконуватись висококваліфікованими лікарями і науковцями під наглядом етичних комісій або комітетів. Дослідження припиняється у випадках виникнення незрозумілих і непередбачених ситуацій, а також при появі ознак небезпеки для життя і здоров'я учасника дослідження. Дослідження, що мають потенційну загрозу непередбачуваного результату, забороняється виконувати за участю вагітних жінок і новонароджених, а також на ембріонах людини.
5.6. Дослідник несе особисту відповідальність у випадку, коли внаслідок його дії (халатності, невірно проведеного експерименту тощо) стан здоров'я пацієнта погіршився. Лікар має всебічно сприяти відновленню нормального стану здоров'я пацієнта.
5.7. Всі учасники досліджень повинні бути застрахованими на випадок заподіяння незловмисної шкоди їх здоров'ю.
5.8. В експериментах на тваринах лікар-дослідник повинен дотримуватися принципів гуманності, намагатися максимально скоротити кількість експериментальних тварин.


РОЗДІЛ 6. НОВІТНІ МЕДИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

6.1. Дії лікаря при застосуванні новітніх медичних технологій (трансплантація людських органів і тканин, втручання в геном людини, у репродуктивну функцію тощо) визначаються етико-правовими і законодавчо-нормативними актами України, рекомендаціями та вимогами Всесвітньої організації охорони здоров'я, Біоетичного комітету ЮНЕСКО та Комісії з питань біоетики.
6.2. При доборі хворих, що потребують проведення складних профілактичних, діагностичних і особливо лікувальних заходів (наприклад, трансплантація органів), лікарі, які вимушено встановлюють черговість у наданні допомоги, повинні виходити лише із медичних показань, приймаючи рішення самостійно чи колегіально за участю членів етичного комітету (комісії).


РОЗДІЛ 7. ІНФОРМАЦІЯ

7.1. Лікар зобов'язаний постійно підвищувати власну кваліфікацію, бути поінформованим стосовно найновіших досягнень у сфері своєї діяльності. Він має активно протистояти будь-якому викривленню інформації у наукових виданнях та засобах масової інформації.
7.2. Видання медичного характеру, виступи лікарів на наукових форумах, просвітня діяльність через ЗМІ повинні бути бездоганними в етичному плані, обмежуватися об'єктивною науково-практичною інформацією і не містити елементів несумлінної конкуренції, реклами і самореклами.
7.3. Лікар зобов'язаний невідкладно повідомляти в порядку передбаченому чинним законодавством про всі невідомі, небажані та побічні дії лікарських засобів і виробів медичного призначення, що спостерігались ним при наукових дослідженнях і в практичній роботі.
7.4. В інтересах забезпечення життя та здоров'я пацієнтів лікар повинний активно протистояти пропаганді й застосовуванню методів діагностики і лікування та засобів, що не передбачені чинним законодавством.
7.5. Лікарські довідки повинні видаватися тільки відповідно до чинних законодавчих, нормативно-методичних і інструктивних документів.
7.6. Про результати своїх досліджень після оформлення авторського права на відкриття, винахід тощо лікар повинний оповістити своїх колег, перш за все, через засоби фахової інформації.
7.7. У наукових публікаціях лікарі повинні додержуватися авторського права. Включення себе чи інших осіб без достатніх причин до авторського колективу або замовчування прізвищ осіб, які активно брали участь в дослідженнях, так само, як і плагіат, є грубим порушенням принципів фахової етики. Безпринципне ставлення і байдужість до перекручення наукової істини, приховування членом наукового колективу принципових хиб наукового дослідження є неприпустимим.


РОЗДІЛ 8. ПОВАГА ДО ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ

8.1. Принцип поваги до своєї професії повинен бути витриманим у всіх сферах діяльності лікаря: професійній, громадській, публіцистичній та ін. Кожний лікар повинен утримуватися від будь-яких дій чи висловлювань, які знецінюють повагу до медичного фаху. Всією своєю діяльністю він повинен сприяти збереженню та підвищенню престижності професії, до якої належить, а також, дієвості даного Кодексу.

Comments